• A-
  • A
  • A+

Історична довідка

Школа №209 знаходиться на масиві Березняки. В 70-их роках минулого століття це був Харківський район м. Києва. Після чергової адміністративної реформи — скорочення районів з 14-и до 10-ти, Березняки ввійшли до складу Дніпровського району. Але ця територія, як ми знаємо, була заселена з давніх давен. Ось як розповідає про це енциклопедичний довідник "Київ" виданий в 1982 році: "Житловий масив в Дарницькому районі, на лівому березі Дніпра, на місці колишнього одноіменного села. Основна побудова здійснена в 1971-1976 роках. Автори проекту - архітектори Г.М.Блінова, В.М.Гречина, Л.М.Козлова, С.Б.Шпильт. Територія масива намивалась на 3-4 метри до незатоплюваних відміток.

На Березняках - озеро Тельбін. В кожному мікрорайоні - школа, дитячі дошкільні установи, торгово-побутові підприємства. В 1979 році на Березняках відкритий легкоатлетичний манеж, підпорядкований школі Вищої спортивної майстерності. Важливу роль у створенні характерного індивідуального обличчя всього житлового масиву грають елементи монументально-декоративної пластики: декоративні скульптури, малі архітектурні форми. Основні магістралі Березняків - проспект Тичини та вулиця Серафімовича. Загальна житлова площа масиву - 840 тис. м2" (1).

Наш масив був щойно створений, тут з великою швидкістю росли будинки і збільшувалася кількість населення, в якому переважали молоді сім'ї з дітьми. Тому рішенням Київського міськвиконкому і Київського міського відділу народної освіти було почато будівництво нової школи, яка отримала номер - 209. Це типова будівля школи 70-х років: чотирьохповерхова, із спортивним залом, їдальнею та запланованими кабінетами. Вона була розрахована на колектив учнів 1000 чоловік. Оскільки масив був молодий, молодих сімей багато, а шкіл всього дві: наша і 191, то учнів було 2500 і педагогічний колектив складав 105 чоловік. Він підбирався протягом літа 1973 року. Значну частину вчителів складали дружини військовослужбовців, які демобілізувалися ( Кострикіна К.А., Бубон В.С., Борисова Л.О., Хачатурова В.П., Большакова Н.П.).

В школу прийшли і молоді вчителі, біографія яких тільки починалася: Шатковська (Форостюк) Л.Й. - вч. фізики, Хардіна Т.С.- вч. математики та ін. Всі разом вчителі і перші учні, мили вікна, прибирали класи, розставляли меблі, прибирали на шкільній ділянці, розкидали привезену землю і садили перші деревця, які зараз сягають четвертого поверху, і навіть даху школи. Також допомагали жителі навколишніх будинків, вони розуміли, що це буде школа для їхніх дітей. Розповідають, що землю для шкільного подвір’я привозили і приміських лісів. Одного разу в землі було знайдено снаряд, який залишився з часів Великої Вітчизняної війни, сапери вивезли і знешкодили його. Робили клумби, садили квіти, сіяли траву, прокладали перші стежки. Одночасно на першому поверсі вчителі вели запис дітей до школи. Радісно було те, що в школу прийшли учні не тільки молодших класів, а й середніх і навіть старших. Як не дивно, був тільки один 10-й (24 учні), а всіх інших класів було від літери "А" до літери "К".

І ось кінець серпня — і школа готова до роботи: все прибрано, прикрашено, для всіх класів призначено класних керівників.

1 вересня 1973 року

І ось він цей урочистий день - 1 вересня. Як і по всій країні, о 8 годині на лінійці стоять учні нової, 209-ї школи.

Дві з половиною тисячі учнів у формах, із квітами вишикувалися на лінійку. Ця лінійка схожа на ту, яка проходить щороку в кожній школі, але ця була особлива, тому що це було відкриття школи, репортаж, про яке вело українське телебачення. Школі оголосили привітання від Дарницького РАЙВНО, вручили прапор.

Лунало багато виступів гостей, своє слово сказали першокласники і перший директор Набок Ольга Мусіївна. Настав урочистий момент - крихітні першокласники Кострикін Дмитро і Олена, взявши в руки дзвіночок, дали перший шкільний дзвінок.

Разом з почесними гостями вони перерізали стрічку — і першими в школу зайшли першокласники, а за ними велика гомінка шкільна сім'я заповнила шкільні кабінети і класи, і почалася справжня історія школи, справжнє життя. В ньому буде все: і перша п'ятірка, і перша двійка, перші успіхи і перші невдачі, перші радощі, перші розчарування і перше кохання. Пройдуть роки, і маленькі школярики стануть дорослими, але школа навіки залишиться в їхньому серці як щось приємне і тепле.

Той самий Дімочка Кострикін закінчив Харківське авіаційне училище, Академію Державної Безпеки, тепер він підполковник і служить в СБУ, одружений, має одного сина, який вже школяр. Проживає на масиві Троєщина.

Та сама Оленочка працювала художником-оформлювачем, а сьогодні вона працює бухгалтером у фірмі.

Школа налічувала в собі дві з половиною тисячі учнів, а оскільки в школі було тільки 48 кабінетів, то вона не могла одночасно розмістити в собі стільки школярів, навіть якщо діти ходили в три зміни.

«Багато уроків проводили в їдальні, спортзалі, а частіше всього - просто в коридорах, ставили парти, на стіну вішали дошку - і вчилися» ( Бубон В.С.)

На той час школа - це був осередок роботи з дітьми, школа кипіла з 8 до 18-19 години, уроки, ввечері гуртки, групи продовженого дня, а щосуботи або й щонеділі проводилися всілякі конкурси, змагання.

Оскільки на масиві не вистачало шкіл, то в нашій були класи з російською і українською мовою викладання, тобто школа була двомовна.

«На той час ми вели уроки двома мовами, звичайно, хто не знав українську, то викладав тільки в російськомовних класах» (Рохварг С.І.). Спочатку в школі вивчалися французька та англійська, потім - тільки французька.

Кожного дня двері школи відчинялися о 8.00 і зачинялася о 21.00, тому що працювали в три зміни: з 8.00 — початкова школа, 9 - 10 класи; з 12.00 — 5 - 6, а іноді і 7 класи; з 14.00 -- 7 - 8 класи.

Було дуже важко, адже це був початок, а початок в будь-якій справі завжди нелегкий.

Перший випуск

Школа пишається тим, що в 1974 році, вже після першого року роботи, вона зробила свій перший випуск —24 учні 10-го класу. Ця подія стала однією з найголовніших і найпри¬ємніших з усіх, які відбулися за той рік в школі.

Ті діти тільки рік разом вчилися, але це був настільки дружний клас, що навіть зараз, через 39 років вони найбільше згадують: дружбу 10-го класу і, звісно, не забувають один одного. Їх класний керівник Чмух Н.Л. так зумів їх об'єднати в одну міцну шкільну сім'ю, так здружити і зблизити, щоб це залишилося на все життя. За той єдиний рік вони класом побували в Мінську, Бресті, в Хатині та в інших цікавих містах колишнього СРСР.

Більша частина випускників 1974 року збиралися на 25-річчя школи в 1998 році. Інші не змогли приїхати з різних причин.

На той час з усього класу ні в кого не було медалей, зрозуміло чому, але вони одержали міцні знання і це дозволило їм обрати свій шлях в житті.

Їм сьогодні за 50 років, вони всі давно вже виросли і мають своїх дітей, а, можливо, дехто й онуків. Вони обрали різні спеціальності. Хтось з них досягнув висот в житті, а хто просто працює на роботі з середнім заробітком.

Більшість з цих колишніх випускників побували в п'яти, а то й більше зарубіжних країнах. Наприклад, Пузанов Ігор - був науковим консультантом Президента України, Решетнік Павло — військовослужбовець, адмірал. Галдіна Лариса працює в президіумі Національної академії наук України, Ускова Тетяна працює в магазині «Дитячий світ» -товарознавцем.

Хоча всім їм за 50 років, вони й досі згадують кумедні і смішні випадки в шкільному житті: той останній дзвоник, ті ватрушки і пиріжки, які вони купували в шкільному буфеті, і ту штору, яку викинув з вікна другого поверху вчитель біології. Бо в душі вони все ж таки ті діти, ті учні. І коли вони збирались на 25-річчя школи, то за ними було приємно спостерігати: хтось малював на дошці, хтось сидів за своєю партою, хтось сидів і просто розмовляв. А ввечері всі разом просто згадували своє шкільне життя.

70 - 80 роки

70-80 роки - це період брежнєвського правління в Радянському Союзі і правління В. Щербицького в Україні. Це період, коли «зверху» без кінця йшли команди на місцях, які треба було виконувати абсолютно точно, навіть найбезглуздіші розпорядження. Так само постійно, нудно і тоскно проходили партійні, комсомольські і піонерські збори, так само писали тисячі і тисячі непотрібних паперів. Але поряд з цим школа жила і власним, своїм життям: вчилися і закохувалися, одержували двійки і п'ятірки, і навіть те, що наказували зверху, іноді виконува¬ли із задоволенням - це теж приносило свою особливу радість. Та сама військова гра « Зірни¬ця», коли учні одягали військову форму, діставали різні військові відзнаки, ділилися на загони, шукали і «знищували» ворогів, а потім всі разом святкували перемогу...

Однією з особливостей виховання учнів в період застою було те, що дуже багато приді¬ляли уваги військово-патріотичному вихованню. Саме тоді, коли в Києві було зведено Пам’ятник Невідомому солдату і запалено «Вічний вогонь», було запроваджено пост №1. Учні шкіл Києва у військовій формі стояли в почесному караулі біля цього пам'ятника. Хлопці і дівчата були одягнені у військову форму, їх знімали на цілий день з уроків, вони одержували зброю, яка, звичайно, не стріляла, і в будь-яку погоду ставали вартовими біля могили захисників і визволителів Києва і біля «Вічного вогню» - це було досить важко, відповідально, може, тоді й не мало такого значення, але ті учні, які тоді стояли на посту №1, сьогодні згадують про це навіть з гордістю, як це не здавалося б дивно.

***

І колишні учні і вчителі згадують ці роки з усмішкою, з романтичним піднесенням і настроєм.Це була їхня молодість, їхнє життя, і навіть, коли доводилося взимку виходити всім класом розчищати сніг в підшефному дитячому садочку, працювали на території заводу хімфармоб’єднання «Дарниця» або на інших підприємствах - це надовго запам'ятовувалось.

Влітку майже всі учні старших класів відправлялись на так звану п’яту трудову чверть, на роботу їздили в приміські колгоспи і радгоспи - пололи, збирали яблука, малину, різали буряк, капусту, заробляли гроші для класу та школи. А після обіду відпочивали, організо¬вували різні конкурси, розваги, концерти. Потім спогадів вистачало на цілу довгу зиму.

*****

Однією з найцікавіших сторінок життя школи - було дуже багато поїздок, які могли собі дозволити майже всі учні. Ті класні керівники, які були в силах і мали бажання, збирали свої класи і відправлялись з учнями 5-6 класів в місто-фортецю Брест. Це була всього одна ніч, але ніч пригод в поїзді, таємниць екскурсій, повернення назад. Це були поїздки до Канева, Переяслава-Хмельницького і Чернігова, а коли учні ставали старші, 7-го — 10-го класів — це були Москва, Ленінград, Таллін і Вільнюс, Рига і Волгоград. Це були незабутні подорожі - так перевірялися характери, народжувалася дружба.

*****

І навіть таке здається зовсім звичайне свято інсценованої пісні, яке було традиційним в школі, теж дуже часто перетворювалось на велику і теплу подію: кожен клас інсценував пісню. Звичайно, брали революційні пісні, пісні про війну, ставили цілі спектаклі з піснями і віршами, танцями, робили декорації - це теж залишилось такою пам’ятною сторінкою в житті школи. Традиційним в школі були так звані «Вогники», зразок їх взяли з телебачення: в шкільній залі ставили столи, накривали їх, готували чай, солодке, запрошували гостей це були курсанти військових училищ ( якраз таких гостей дуже любили учениці старших класів, хлопці — менше).

Запрошували молодих артистів київських театрів, і це було надзвичайно приємно, через багато років цих юнаків та дівчат бачили відомими артистами на сценах Київських театрів. Запрошували також працівників заводів-шефів. Готували такі «Вогники» і для батьків, це теж давало їм можливість почути своїх дітей, подивитись на їх виступи.

Дуже багато років в школі був прекрасний учнівський хор. В нього заганяли силою, закривали двері школи, не випускали тих учнів, які повинні були співати в хорі, і це були переважно дівчатка, але було небагато і хлопців, які мали гарні голоси. Але коли хор збирався після довгих репетицій в урочистій обстановці, то це було прекрасно.

Дуже багато років в школі існував і учительський хор, вчителі займали перші місця на будь-яких оглядах художньої самодіяльності в Дарницькому, а потім і в Харківському районах. Цей хор в такій великій кількості сьогодні вже не існує, тому що більшість його членів пішла па пенсію, а багатьох взагалі немає на цьому світі, але й до сьогоднішнього дня, коли збираються вчителі, лунають пісні, і є ті люди, чиї голоси звучать в школі вже протягом 20 - 30 років.

Дуже багато вчилось в школі талановитих дітей, тому коли раз на рік в 70-80 роки проводились традиційні огляди художньої самодіяльності, то кожен клас міг виставити навіть цілу програму, тому ці огляди тривали кілька днів, доки виступлять учні з кожної паралелі. Дуже багато дітей займалися танцями, багато було хорових ансамблів, були учні, які писали власні вірші, які гарно читали чужі вірші, багато було музикантів, скрипалів, баяністів, тих, хто навчався в музичних школах.

Завжди дуже багато ходили учні школи в театри, а кінотеатр «Старт» взагалі вважався нашим, і практично кожний літературний твір, який мав і має своє відображення в кінофільмі, обов'язково переглядався в кінотеатрі. Дуже багато фільмів з історичної тематики дивились учні. Кінотеатр запрошував на зустрічі з робітниками правоохоронних органів, з письменниками, композиторами, поетами. Так само плідно, тісно працювала школа з дитячою бібліотекою, яка розташована на вулиці Шумського 10.

Кожен клас мав день для відвідання бібліотеки, а для учнів молодших класів там проводились ранки, перегляди кіно- і телепередач - це теж допомагало в навчанні. На жаль, ця традиція сьогодні забута, менше учні стали ходити в кінотеатри.

Як і кожна київська школа, наша школа була тісно пов'язана з музеями міста Історичним музеєм, Музеєм історії Києва, Музеєм Великої Вітчизняної війни. Дуже любили і люблять учні їздити в музей «Пирогово», в музей-аптеку. Пізніше традиційними стали поїздки в музей «Чорнобиль», популярними були пішохідні та автобусні екскурсії по місту «Стародавній Київ», «По давньому Подолу», «Архітектурні пам'ятки Печерська», «Бабин Яр», «По місцях боїв за Київ», «Письменники і художники в Києві» та ін.

Одним з результатів таких поїздок стала творча, пошукова робота учнів старших класів і написання ними перших дослідницьких творів з теми: «Їх іменами названі вулиці Києва».

Вчились учні в спортивних школах, і тому спортивні команди протягом всіх років брали участь в районних і міських змаганнях. Це були змагання з футболу, з легкої атлетики: традиційно для учнів молодший класів проводились «Веселі старти», обов'язково на шкільному стадіоні, а цей стадіон кожного року приводився у відповідний стан руками учнів школи. Проводились великі спортивні свята весною, і восени — шкільні спартакіади. Учнів нагороджували призами, кубками. Школа пишалась тим, що її учні є членами збірних команд України з різних видів спорту: з підводного плавання, фігурного катання, веслування, боротьби. Існувала в школі дуже довго туристична секція, яку очолював вчитель фізкультури Гончаренко Олександр Семенович, і наші туристи брали участь не тільки в змаганнях в Київській області, а й їздили в Крим, Карпати. Довго існувала команда інспекторів дорожнього руху, які займались пропагандою правил дорожнього руху і одночасно виступали як збірна школи. Мала школа і таку збірну дівчат, яких готували наші медсестри і лікарі, які теж виступали на районних і міських змаганнях санітарних дружин та санпостів.

*****

Дуже красиво, пишно, весело відзначали День Учителя. Учні стали пригощати вчителів в цей день солодощами, зробленими своїми руками. Вже багато років підряд учні старших класів проводили в цей день уроки замість вчителів, і це теж було запроваджено учнями нашої школи.

Завжди святкували Новий рік. Традиційно було, що учні випускного класу, спочатку 10-го, потім 11-го, готували цілі новорічні свята, ставили навіть казки, і показували їх кілька разів своїм молодшим товаришам. А на протязі 5-6 років 80-х років в школі підібрався такий молодий гурт вчителів, який поставив цілий новорічний спектакль власними силами, грали ролі від зайчиків до Діда Мороза і проводили всі новорічні ранки в початковій і середній школі. Це викликало особливий захват учнів. Ніякий запрошений колектив - Дід Мороз і Снігуронька, не подобались так, як власні вчителі. Серед тих вчителів, які тоді виступали, майже нікого в школі тепер вже немає, залишилась тільки вчитель фізкультури Забуга Ірина Леонідівна.

*****

В цей період в кожній школі створювався Ленінський зал, в якому представляли матеріали про життя і діяльність Леніна, інших діячів Комуністичної партії, про піонерів і комсомольців. Був такий зал і в нашій школі. Серед учнів старших класів відбирались кращі, з них готували лекторську групу, яка не тільки готувала лекції і екскурсії для учнів молодших і середніх класів, а й брала участь в районних і міських конкурсах лекторів Ленінських залів. Учні писали наукові роботи. Надзвичайно цікавим для учнів був 1982 рік - вся країна святкувала 1500-річчя Києва. Дуже багато проводилось різних заходів по місту і по школі, з'явились перші науково-дослідницькі роботи, присвячені історії Києва, окремими його сторінками. Тоді вперше проводилась олімпіада, присвячена історії Києва і конкурс учнівських робіт. Учні нашої школи також брали участь. Ті перші переможці тоді одержали невеличкі бібліотечки книг, а деякі з них, такі як Заграйчук Ігор, одержав запрошення поступати на історичний факультет Київського університету, але тоді це було не «модно» бути істориком, і він пішов вчитись в Київський Політехнічний інститут.

Дуже поширеним явищем була тимурівська робота в школі. Учні майже кожного класу мали підшефних одиноких або бабусю, або дідуся. Діти по черзі ходили до них додому, приносили продукти, прибирали, поздоровляли на свята, виконували ті прохання, які в них були: іноді це не давало користі, а в більшості це було корисно. Зразком для такої роботи була книга Гайдара «Тимур і його команда» і одноіменний фільм. Навіть в 70-ті роки на квартирах тих людей, які потребували допомоги, учні вішали червоні п'ятикутні зірочки. А потім звітували на раді піонерської дружини і на комітеті комсомолу про те, що зробили.

Ще одним, до речі, дуже цікавим моментом в житті була пошукова робота, робота червоних слідопитів. Майже в усіх школах Києва, крім ленінських кімнат, відкривали Зали і Музеї бойової слави, вивчали подвиги героїв Великої Вітчизняної війни. Під керівництвом вчительки нашої школи Людмили Афанасіївни Соловйової така кімната і музей були створені і у нас. Вони були присвячені вивченню історії підпільної організації, яка існувала па Миколаївщині, — «Партизанська іскра». І також зібрали матеріал про героїв війни, які визволяли Київ: були оформлені альбоми, вітрини, розписано навіть цілу стіну на 3-му по-версі. Але найтепліші спогади залишились і у вчителів і у учнів про традиційні зустрічі з колишніми бійцями Радянської Армії, серед яких були і жінки. Це були теплі, незвичайні зустрічі, вони не зводились тільки до виступів і спогадів, а проходили як зустріч однієї великої родини. І на жаль, ця традиція перервалась, і ці матеріали залишились тільки в музеї школи.

Було складно, було важко, були проблеми. На жаль, школа не може закритись від незгод і негараздів життя. Були випадки, коли учні потрапляли в кримінальні ситуації, скоювали злочини, і вчителям школи доводилось бути навіть свідками в суді і писати листи своїм учням в колонії, зустрічати їх після відбуття покарання... Це теж життя, і без цього також неможливо.

Так само, як і вся країна, школа переживала війну в Афганістані, жорстоку, криваву, несправедливу, про яку тоді дуже мало знало суспільство. Старший син вчительки трудового навчання Ганни Олександрівни Зудіної служив в Афганістані, колишній учень Дем'янов Саша загинув там.

Афганістан пройшов дуже болісно, дуже гірко через долі колишніх учнів і вчителів. І коли пізніше всі вчили на уроках історії Афганську війну, слухали пісні, і слухали спогади тих, хто через це пройшов, то дуже часто можна було побачити сльози на очах учнів.

В 1981-ому році поряд з нашою школою була відкрита нова, 228 середня, в яку перевели частину класів і вчителів 209 -ої. Тепер школа могла працювати в одну зміну, але з одним вихідним днем.

*****

А потім прийшов 1985 рік - змінилася влада, і почалося те, що називають перебудова в Радянському Союзі. Почали звучати такі поняття , як «гласність», «демократія», почало щось мінятися в школі, тепліше стало жити, більше давали волі школі, дітям здавалось ось-ось прийде те щасливе життя. Але настав 1986 рік - цс був Чорнобиль.

Він не тільки перерізав або пройшов через життя тих поколінь, тих людей, тих дітей, які жили в цей час, а він став межею між Україною «до і після Чорнобиля». Бо всі відрахунки сьогодні, всі розмови сьогодні, всі історичні дати ідуть - це було до Чорнобиля, а це після. І коли сьогодні учні 11-х класів, проходять медичні огляди для вступу в інститут, то всі знають, що ті хвороби, які є у учнів (практично немає сьогодні абсолютно здорової молодої людний), викликані екологічними проблемами. Все це є наслідком того, що називається Чорнобиль.

Чорнобиль для школи запам'ятався тим, що, на відміну від центральних районів, де вчились учні, чиї батьки працювали в керівних органах, високих установах, учнів наших шкіл вивозили з Києва в останню чергу. «Вже в центральних районах ніяких дітей не було, і тільки пізніше почали вивозити Лівий берег. Вчителі школи повинні були обійти кожну квартиру, кожного учня, зустрітися з батьками, зібрати відомості, чи поїде цей учень з школою, чи його вивезуть батьки самі. Вивозити дітей можна було на все літо, навіть на вересень і жовтень, коли була така можливість. Ті ж самі вчителі їхали супроводжуючими, потім вихователями у ті піонерські табори, у ті санаторії, куди вивозили наших дітей. Наших дітей вивозили на Азовське морс за Маріуполь, звичайно, поїздами. Дітям було дуже весело, мало хто розумів, що ж насправді відбувається, але коли старші учні звикли їзди ти в табори з ними було легше, то дуже важко було з маленькими учнями, учнями початкової школи, 4-5 класів, яким потрібні були няньки, вони самі мало що могли. Ціле літо, хто зміну, хто дві провели діти в цих таборах. А ті вчителі, які залишилися в Києві і взагалі ті кияни, які перебували ціле літо в місті, були приголомшені: в місті майже не було дітей, не чутно було дитячих голосів, де-не-де тільки валялася в пісочнику загублена іграшка і кожного дня скрізь їздили машини і поливали-поливали все водою. Кожного дня по телевізору виступав міністр охорони здоров'я і говорив: «Немає ніякої небезпеки, все нормально», потім через багато років ми дізналися, що це була суцільна брехня, про все те, що відбувалося.

В 1986 році випускники школи вважали, що їм пощастило - учбовий рік закінчився І 5 травня, в них не було випускних екзаменів, дуже легко вони поступали в інститути. Але частина з них не розуміла і не бачила та й ніхто, мабуть, не передбачав, як це відіб’ється на здоров'ї. Так чи інакше тепер доводилось жити з Чорнобилем. Школа почала 1 вересня 1986 року свій навчальний рік, але в багатьох класах не всі учні сіли за парти; хто ще відпочивав, хтось приїздив через місяць, хто навіть через два. Тим не менше, школа працювала далі: все ж таки її робота - це навчання.

З 1989 року в Києві все частіше можна було побачили синьо-жовті прапорці в руках людей, почути українську мову на вулицях, уроки історії та фізкультури почали проводити українською мовою. Учні і вчителі бурхливо переживали події, які супроводжували боротьбу за незалежність України: читали газети, слухали радіо, дивились телевізор, брали участь в мітингах. 24 серпня 1991 року Україна стала незалежною. Це змінило життя кожної людини, і безумовно, життя школи - школа стала українською.

З 1999 року школа одержала статус спеціалізованої. «Спеціалізована школа, - поясню вала тоді заступник директора з навчально-виховної роботи - Ліфінцева Олена Анатоліївна,- це якісно вищий рівень навчання, це не тільки спеціалізація з окремого предмету, а що найголовніше, - це спеціалізація з іноземних мов. Починаючи з першого класу, у нас вже сформовані класи, які вивчають поглиблено іноземну мову, а саме англійську. В нас змінився статут і статус школи, який зобов'язує всіх: вчителів і адміністрацію, учнів змінити свій підхід до навчання, бо те становище в якому ми опинилися, завдяки зміні статусу школи, зобов'язує нас відповідальніше ставитися до праці, якщо ти вчитель, і якості викладання різних предметів, не тільки іноземної мови. І якщо ти учень спеціалізованої ніколи – це вимагає від тебе певних зусиль, відповідальності і сумлінного, а найголовніше свідомого ставлення до навчання».

Також школа стала базовою «Академії Підприємництва» - «Ділові діти України» це можливість набути в рамках школи специфічних і спеціальних знань з багатьох предметів, а саме: економічних дисциплін і основ ринкової економіки: макроекономіки, менеджменту і маркетингу, крім цього поглиблено вивчається англійська мова, українська мова і матема¬тика. Викладання цих предметів починається з 5-го класу до 11-го. Це забезпечує в перспек¬тиві оволодіння певною спеціальністю.

А учні 10-11 класів навчаючись в школі, могли бути зараховані на I курс Інституту підприємництва, реклами і права. Вони мали пільги, і, за бажанням, зараховувались за результатами співбесіди. Тобто, за І0-й клас учні проходили перший семестр 1-го курсу, а за 11-й другий семестр, це означає, що вони вчаться за програмою учень-студент. А по закінченню школи отримували не тільки Атестат про середню освіту, а й студентський квиток, і були зараховані вже на певних підставах студентом 2-го курсу інституту, тим самим скорочуючи собі навчання у ВУЗІ на 1 рік.

Вже декілька років учні початкової ніколи вчаться за спеціальною програмою «Росток». В основі цієї програми лежить зовсім інший підхід до дітей, більше годин приділяють мате¬матиці. Зі слів дітей і вчителів стало легше вчитися і викладати, завдяки «Ростку».

Тоді в школі було 8 спеціалізованих класів, а в 7 і 8 класах замість трудового навчання викладали англійську літературу.

В нашій спеціалізованій школі вивчали англійську ( з першого класу), німецьку або французьку ( з 5 класу ). Учні 10-х класів можуть обрати профільне навчання за своїми уподобаннями .

Сьогодення школи

Час іде, світ змінюється, зростають вимог и до школи, до освіти взагалі, змінюється і наша школа.

4.11.2011 року було підписано наказ Управління освіти м. Киева про присвоєння школі статусу Навчально-виховного комплексу № 209 «Сузір’я» ( Початкова спеціалізована школа – колегіум).

Вперше з 2012-2013 навч. року за своїм бажанням та бажанням батьків проходили співбесіди та поступали в п'яті колегіальні класи - гуманітарний, математичний (з поглибленим вивченням математики, інформатики та інших наук.

Змінивши статус, школа одержала новий герб, новий прапор і працює над подальшим удосконаленням символік и.

Сьогодні в школі навчається 700 учнів, 29 класів, працює 55 вчителів. З першого дня в школі працюють Рохварг Софія Ісааківна та Рохварг Леонід Аронович. Особлива гордість школи це вчителі - її випускники: заступник директора з виховної роботи Антохіна Людмила Олександрівна, вчителі іноземної мови: Андрющенко Леся Олександрівна, Решетник Оксани Григорівна, вчителі початкової школи: Станішевська Марина Петрівна, Гарага Вікторія.

Багато вчителів починали свою трудову діяльність в нашій школі. Є значна кількість досвідчених вчителів, нагороджених різними державними відзнаками.

Є всі необхідні навчальні кабінети. Кабінет інформатики має доступ до Інтернету . В трьох кабінетах є мультимедійні дошки. Дві спортивні зали. Радовузол. Прекрасна актова зала. За останній рік відремонтовано, модернізовано більшість приміщень школи, замінено більшість вікон. Силами учнів та їх батьків озеленені рекреації.

Після закінчення школи 90% наших випускників поступають в різні вищі учбові закла¬ди. Національний університет ім. Т.Г. Шевченка, Національний технічний університет - Київський Політехнічний університет, Академія народного господарства, Державний педагогічний університет ім. М. Драгоманова, Академія внутрішніх справ та ін.

Наші учні вже багато років займаються науково-дослідницькою роботою, працюючи у різних секціях шкільного наукового товариства «Ікар» Малої Академії Наук «Дослідник».

Ця робота починається з 8-го класу, і кожного року учні нашої школи стають призерами і переможцями не тільки районного конкурсу наукових робіт, а й міського, а в 2008 році робота учениці 11- Б класу Кизікелової Оксани з історичного краєзнавства зайняла III місце на Всеукраїнському конкурсі.

Участь у такій роботі дає можливість учням проявити свої науково-дослідницькі здібності, а може навіть і обрати свій шлях в житті.

Сьогодні в школі викладається економіка як предмет з 9-го по 11-ті класи, і раз на рік
традиційно проводиться бізнес-турнір, учні виступають, готують конкурси, завдання.

Тій же меті служить і предметні тижні, які щорічно проводяться в школі. Вчителі і учні проводять різноманітні цікаві заходи, які повніші продемонструвати досягнення окремих наук та успіхи в них учнів. Учні старших класів мають можливість поглибити свої знання на заняттях різноманітних факультативів, ( від математики до японської мови ).

Кожний учень у вільний від навчання час має можливість відвідувати заняття у різноманітних гуртках і спортивних секціях.

Вже стало традицією 10 грудня святкувати День прав людини. Учні пишуть наукові роботи з прав людини та проводять уроки в молодших класах.

З кінця XX століття склалась система шкільного самоврядування .Спочатку це був

Президент, вице-президент, Рада міністрів та міністерства.

Першим Президентом школи був учень 11-го класу Павло Міненко. Сьогодні на чолі шкільного самоврядування стоїть Президентська Рада, якій підзвітні комітети, кожний з них відповідає за певний напрямок роботи школи. Президентська Рада працює спільно с педаго¬гічним колективом та батьківським комітетом. Раз на рік, в квітні, відбуваються вибори до Президентської Ради, в яких беруть участь учні 7 — 11их класів. Кандидатів до Президентської Ради на своїх зборах висувають учні 8 — 10— класів. Після підведення підсумків виборів проходить красиве свято інаугурації (затвердження) нових членів Ради і прощання з членами Ради учнями 11-тих класів, яким всі бажають щастя в дорослому житті.

Школа, як би мало часу не існувала, має свої певні традиції. Крім тих, що святкуються в державі, в кожній школі з'являються ще і свої власні традиції, їх зберігають, ними пишають¬ся, їх передають з покоління в покоління.

Восени і навесні на шкільному стадіоні проводяться Малі Олімпійські ігри.

В жовтні учні всіх класів беруть участь в шкільному фестивалі мистецтв «Сяйво».

До великих свят або з важливих тем створюються лекторські групі з учнів старших класів, які проводять бесіди для учнів 1 - 6 класів.

Традиційними є осінні виставки квітів, ярмарки з продажу виробів з тіста і книжкові ярмарки.

Разом з усією Україною школа вшановує пам'ять жертв Голодомору 1932 - 1933 років,
проводить операцію «Запали свічку»

Традицією стало 10 грудня відзначення Дня прав людини.

До ювілейних дат учні готують і проводять великі святкові концерти.

Учні 8—11 класів беруть участь в огляді-конкурсі «Київський вальс».

На святі останнього дзвоника проходить нагородження і вшанування учнів-переможців і призерів різноманітних районних, міських і Всеукраїнських конкурсів, олімпіад, творчих змагань та кращих вчителів.

Традиції - це те, що живе, те, що постійно змінюється, те, що народжується і з кожним поколінням учнів, - старі зберігаються, а нові з'являються. Так само, як і школа, її традиції вічні...

Контакти

02087 | Київ | вул.Березнякiвська 32
Телефони: 044 362-71-50

                   044 362-71-52
                   044 362-71-54
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
Ми на карті

icon